Місто Майстрів: post #624 — TG.ME

Якщо розглядати матриці як систему первинних імпринтів, то перша матриця, що відповідає перебуванню дитини в утробі мами, — це переживання блаженства, базовий, фундаментальний імпринт Любові. Плід ніби розчинений в амніотичному всесвіті. Відбувається тотальне злиття з мамою, життям, буттям, закарбовується відчуття безпеки, цілісності та довіри до світу.

Але якщо період вагітності надмірно стресовий — так звана «токсична матка», — базовий імпринт Любові може отримати хибні налаштування, своєрідний збій програми. Такій дитині після народження потрібно багато любові, щоб перепрошити базові внутрішньоутробні налаштування.

Друга матриця — початок пологів, перші перейми — це втрата раю, символічна смерть. У дитини забирають усе, що було: зникає безпека, з’являється відчуття безвиході та пастки.

І тут настає черга імпринту Сили. Починається перша боротьба за життя. У буквальному, тотальному сенсі. Це третя матриця, яку ще називають «Шляхом Героя». Дитина починає боротьбу за своє існування, проходячи пологовим каналом. Сила стає способом вижити, витримати напругу й тиск, дістатися чогось нового. Адже шляху назад просто немає.

Цікаво, що під час проходження пологового каналу відбувається первинне мікробне заселення — так званий мікробний «засів», що є одним із чинників раннього формування мікробіому дитини. За кесаревого розтину цей процес відбувається інакше.

У межах символічної логіки перинатальних матриць можна припустити, що досвід боротьби та імпринт Сили в разі кесаревого розтину також складаються інакше. Тоді у вихованні потрібно приділяти більше уваги тому, щоб допомагати дитині розвивати волю й характер, вчитися долати перешкоди та труднощі.

І є четверта матриця — народження в цей світ. Тут важливо знову зустріти дитину з Любов’ю. Дати їй те, що вона втратила, коли була змушена покинути утробу.

Із цього моменту починається довга подорож, у якій ми все життя вчимося знаходити баланс між Силою та Любов’ю. Помічаємо власні дефіцити й учимося природно їх поповнювати.

На жаль, не завжди ми можемо чітко це розпізнати та зрозуміти. Часто нестачу любові ми компенсуємо ще більшою силою, яка перетворюється на насильство над собою, а згодом — і над іншими. А невміння застосовувати силу — відстоювати власні кордони й долати перешкоди — може призводити до інфантилізму, постійного пошуку підтримки та злиття з іншими, перекладання відповідальності на інших і покладання на них надмірних очікувань.

Розкривати та заново проживати досвід перинатальних матриць можна, наприклад, на сесіях холотропного дихання. Кожна сесія — це дотик до певних граней цього внутрішньоутробного досвіду або до його проявів у біографії людини.