Для мене Одіссей — мудак. Це єдине, що вдалося показати Метту Деймону. Попри всі його намагання грати - це для мене найпровальніша його роль. Дякую, Метте, що відростив мʼязи та бороду, і що з того? Хто не бачив - не читайте, бо спойлер на спойлері.
(Достатньо провокативний початок?)
Одіссей Нолана перестає бути мудаком вперше - під час битви, коли бачить у дівчинці, яку ґвалтують, Афіну і вперше замислюється, що він накоїв. Вдруге — коли виважено благає Кірку відпустити воїнів. Втрете, коли робить найдірявіший пліт, лягає на нього і чекає вироку богів: чи дозволять вони після всього скоєного побачити дружину та сина і повернутися.
Одіссей — мудак, і, якщо чесно, це бачить і його команда. Для мене в цьому фільмі його переграв «невідомий індус» — я погуглила і виявила, що це Хімеш Патель (Евріолох). Дуже сильна гра, цілісний персонаж. Чому його так не хвалять як Саманту Мортон?
Скажу вам чесно — мене настільки не відпускав цей фільм, що я передивилася десь 10 різних розборів на YouTube, а ще обговорила свої думки і почуття з Клодом. Це було цікаво та терапевтично насправді. В процесі обговорення не Нолан стає ближче до тебе, а ти до себе.
Мої маленькі відкриття.
- Синон — це натяк на те, що стать жертви не має значення. Мені прийшлося подивитися "Джуно", щоб зрозуміти, як Пейдж насправді може грати. Це тендітний, спокійний, покірний, жертовний персонаж, який не схожий на жодного воїна. Людина, що випадково потрапила. Це такий яскраво показаний вибір долі.
Бо доля — то є воля богів. А боги грають важливу роль. Я не повірила в каяття Одіссея, коли він вибачався за свій вчинок перед Сіноном.
Не повірила в його любов до дружини. Ані тоді, коли вони прощалися, ані тоді, коли він повернувся. Він не дружину захищав від заліцяльників, він повертав собі корону. Вона завжди була на другому місці. Мудацтво тут показано настільки яскраво, що одразу стирчить мораль — живи у своєму царстві, пануй, турбуйся про своє і пізнаєш щастя за життя. Для мене це був справжній закон Ксенії, який вголос не проговорювали.
Зендея за свої 15 хвилин у фільмі, як на мене, зуміламіла показати справжню роль Афіни. Це совість Одіссея, що іноді болить і допомагає почати шлях від мудака до людини.
Але її чоловік, Голланд, мабуть, за задумом Нолана, грав цуценя без характеру. Людину під сильним тиском. Ніякого дорослішання персонажа я тут не побачила.
Паттінсон зіграв блискуче, можливо тому, що негідників грати легше, ніж трансформацію поганця в людину.
Для мене фільм про те, що війна робить усіх нещасними. Що амбіції мають страшну ціну. Що є у світі третя сила - умовна справедливість — що карає. Що навіть мудаки мають шанс — якщо в них живе внутрішня Афіна - стати людьми. Найяскравіший момент — перетворення людей на свиней і назад. Якось так.
Чжун Шу запитала Нолана: ти християнізував Одіссею? В грецькій міфології немає поняття "спокута". Греки не каялися. Вони робили — і отримували наслідки від богів, але не від власної совісті. А Нолан вставив саме совість. Тому це сучасний фільм. І тому, мабуть, я його передивлюся.
