Мені давненько прийшов такий коментар в телеграм, і я згадала за нього і вирішила дати відповідь, бо зараз у реальному інформаційному просторі дуже часто лунає слово «енергообмін». Зазвичай воно використовується як безапеляційний аргумент, що будь-яка взаємодія чи то порада, чи то інформаційний продукт, чи просто підтримка не може бути безкоштовною.
Типу, якщо ви щось взяли й не заплатили грошима, ви порушили всесвітній баланс, і це обов'язково матиме негативні наслідки. Але чи дійсно це працює саме так, чи перед нами просто дуже добре замаскована маніпуляція?
Звісно, я не претендую на абсолютну істину, алескажу свою думку на рахунок цього.
Давайте будемо відвертими і подивимося, звідки взагалі ростуть ноги у цього тренду. Ця агресивна риторика про обов'язкову фінансову оплату заради «балансу» розквітла саме в середовищі недобросовісного інфобізнесу, або, як це часто називають у народі, серед інфоциган. Вибачте за прямоту, але це дійсно так працює. коли людина абсолютно не впевнена в якості свого продукту, вона починає залякувати.
Чому виникає ця потреба в залякуванні? Все просто, коли ви створили справді цінний, глибокий і дієвий матеріал, вам не потрібно спиратися на езотеричні погрози, щоб його продати. Цінність якісного продукту аргументується раціонально, його практичністю, унікальністю знань, зекономленим часом клієнта. Але що робити, коли продукт це просто переказані статті з інтернету або вода водою? Раціональні аргументи тут не спрацюють.
Саме тоді на сцену виходить концепція «енергообміну». Вона стає ідеальною ширмою для професійної невпевненості, де фокус уваги зміщується з якості продукту на страх клієнта: «Не заплатиш втратиш щось важливіше, аля здоров'я, стосунки, удачу».
Більше того, для продавця «повітря» це ще й геніальний, хоч і брудний, психологічний трюк для зняття з себе відповідальності. Якщо людина купила неякісний курс чи послугу і не отримала жодного результату, автору дуже зручно відповісти: «Це не мій продукт поганий. Це ти просто недоплатив, пожалів грошей, недопрацював, твій емоційний стан був не той... енергообмін не спрацював, тому Всесвіт не дав тобі результату». Це ідеальна страховка від будь-якої критики.
Але чому ми так легко на це ведемося? Тому що популярна версія «енергообміну» базується на дуже майстерній підміні понять. Дійсно, у соціальній психології існує теорія обміну, яка описує наші взаємини. Проте валюта людського спілкування ніколи не зводилася лише до купюр. Наш час, щире емоційне залучення, емпатія, увага це величезна цінність.
Коли ви ділитеся чимось корисним, а у відповідь отримуєте щиру вдячність, підтримку чи визнання вашого досвіду, повноцінний обмін уже відбувся.
Натомість, зводити абсолютно все до ринкових відносин, загортаючи це в обгортку псевдодуховності, це, по суті, класична аб'юзивна динаміка, перенесена в публічний простір. Чому я називаю це саме так?
Тому що в основі аб'юзу лежить дисбаланс влади, контроль та маніпуляція почуттям провини. Коли експерт заявляє, що будь-який ваш крок у його бік повинен бути оплачений, він створює штучну залежність. Він ставить себе в позицію «всезнаючого гуру», який має монополію на роздачу благ, а вас у позицію боржника, який апріорі щось винен. Це токсичне середовище руйнує довіру і формує не здорову аудиторію, а налякану секту, де будь-який сумнів гаситься аргументом «ти просто не готовий до енергообміну».
І найгірше в цій ситуації навіть не сам факт маніпуляції, а те, як цей страх фізично та емоційно впливає на людей. Коли аудиторії постійно навіюють думку про неминучу розплату за «неоплачений борг», вмикається ефект ноцебо (це як плацебо, тільки зі знаком мінус).
Людина, яка схильна до тривожності, починає щиро вірити, що тепер з нею станеться щось погане. Рівень її фонової напруги зростає, вона зривається на близьких, робить помилки. І коли стається якась неприємність, людина каже собі Ось воно, мене покарали за порушений енергообмін, я так і знав
