Ринок рідкісноземельних металів коштує приблизно $5–15 млрд – менше за капіталізацію середньої компанії
. І при цьому саме він став одним із центральних пунктів торгової угоди між США й Китаєм. Це найкраща ілюстрація того, що відбувається з перехідними мінералами: їхнє економічне значення на порядки більше за власний розмір, бо вони – вхідний ресурс для цілих галузей.Дефіцит тут не спекулятивний, а прорахований. Мідь, літій, нікель, кобальт прямують до розривів між попитом і пропозицією до 2035 року: найбільші в літії (~40%) і міді (~30%). Щоб закрити ці розриви, потрібно близько $500 млрд додаткових інвестицій – це вже інвестиційний суперцикл, а не циклічна історія.
Але головне не це
. Формально попит на рідкісноземельні виглядає покритим – і ця цифра оманлива. Бо якщо розкласти ланцюжок на етапи, частка Китаю зростає з кожним кроком углиб переділу: видобуток – 59%, розділення оксидів – 69%, очищення металу – 90%, магніти – 93%, важкі магнітні рідкісноземельні – 99%. Руду можна видобути в кількох країнах. Перетворити її на готовий важкий магніт – поки що майже тільки в одній.Під найбільшим ударом три сектори, і всі три залежать саме від цієї ланки: чиста енергетика, оборона й AI-залізо. Паралельно прискорюється ресурсний націоналізм – кількість експортних обмежень зросла приблизно вп'ятеро за 15 років.
Перемир'я США й Китаю змінює менше, ніж здається. Обмеження для оборонного застосування лишилися, жоден мінерал не виведено з-під ліцензування, а дешева китайська сировина, що повертається, тисне на маржу західних виробників саме тоді, коли вони будують потужності. Обидві сторони отримали час, а не розв'язок
.Про терміни варто пам'ятати: Японія почала відв'язуватися від китайських рідкісноземельних ще після заборони 2010 року – і за півтора десятиліття знизила залежність лише до 60%.
