П'ять років тому друг запросив мене на подивитися матч на стадіоні. На той момент в Харкові не було команди рівня УПЛ, тому якщо я й бував на стадіоні, то на матчах «Шахтаря» в ЛЧ. Але то була Перша Ліга. Я погодився, бо давно не був на стадіоні. Гра закінчилася перемогою «Металіста-1925» проти «Балкан» – 3:0. Якість футболу відповідала турніру та не була вражаючою.
Та був на полі гравець, якому вдалося мене захопити. Навіть попри відсутність в "протоколі". Вдалося захопити не тільки мене, бо весь стадіон періодично скандував його ім'я. Тим гравцем був Олег Синиця.
Його техніка та креатив були значно вище за Першу Лігу. Він грав елегантно і створював шоу. Він навіть нагадував Неймара. Не манерою гри, але відчуттями: тобі хотілося, щоб м'яч був у нього. Хотілося подивитися, яким буде його наступний хід. В Україні рідко з'являються подібні гравці.
В моменті Синиця був королем Харкова. Місцевий хлопець, з 9 років в академії. Пройшов всі етапи дитячо-юнацького футболу та пробився до основної команди. В 19 років дебютував за «Металіст» і вважався дуже перспективним. Але той «Металіст» убили. Попри інші варіанти Олег залишився в Харкові та приєднався до новоствореного «Металісту-1925». Він піднявся з клубом з дна до Першої Ліги. На початку сезону 18/19 Олег оформив перший та поки єдиний в історії клуба "покер". І це він ще тоді не забив пенальті.
«Металіст-1925» не зміг утримати хлопця, бо не зміг піднятися до УПЛ. Олег приєднався до амбітнішого учасника Першої Ліги — «Руха». На той момент клуб вже заявляв про наміри грати в Європі, а також славився розвитком молоді. Перехід Синиці туди здавався абсолютно правильним рішенням. Він відіграв сезон добре та підвищився з клубом до УПЛ. Але там заграти не судилося. Він вийшов в старті в першому турі, проте пізніше клуб вирішив не продовжувати з ним контракт.
Далі півроку Олег взагалі не грав у футбол, а потім приєднався до латвійського «Вентспілса», що зупинився за крок від єврокубків. Синиця виходив в старті, але для клуба той сезон не задався. В перших 12 матчах вони перемогли лише раз та набрали 6 очок. Почалися фінансові проблеми і в підсумку «Вентспілс» знявся зі змагань та припинив своє існування.
Того ж літа Олег повернувся до Першої Ліги — в «Агробізнес». Там він був важливим, виходив в старті у кожному матчі. Але, на жаль, той сезон не був завершений. Взимку почалося повномасштабне вторгнення. Олег опинився в «Світі» з четвертого дивізіону Польщі. Там він, очевидно, був серед кращих, забивав багато голів. Але так само очевидно, що четвертий дивізіон — не його рівень.
Олег хотів повернутися до України, бо вся сім'я була в Харкові. І влітку минулого року він став гравцем «Лівого Берега». То був один з перших сезонів в кар'єрі Олега, коли з його командою не сталося форс-мажору. Ні фінансових проблем, ні ліквідації, ні перерв на карантин — лише гра у футбол в сильній команді. І це дало плоди: практично весь сезон в стартовому складі, 6 голів. Клуб посів третє місце, але в плей-офф поступився «Оболоні». Знову повз Прем'єр-Лігу.
Проте влітку кияни та Олег отримали ще один шанс — перехідний турнір для чотирьох команд. І клуб, і гравець сповна скористалися ним. Спочатку вони в серії пенальті пройшли добре знайомий «Металіст-1925». А в фіналі просто знищили «Минай» — 3:0. Синиця також доклався до перемоги: забив шедевральний гол, а потім розібрався із захисником та віддав передгольовий пас.
Відсвяткувати не встигли — вже за декілька днів грали перший матч УПЛ проти «ЛНЗ». Дебют вийшов складним — три поразки поспіль та нуль голів. Але минулого вікенду кияни забили історичний перший гол у вищому дивізіоні та здобули першу перемогу. Олег віддав асист. Для нього це також перша результативна дія в УПЛ. А вже сьогодні в матчі з «Вересом» є можливість закріпити успіх.
Не дивлячись на невдачі, співпадіння та форс-мажори, Олег Синиця в 28 років дістався до омріяної УПЛ. Кажуть, 28 — найкращий вік для професійного гравця. Сподіваюсь, найбільші успіхи Олега попереду.
Через Себе
18
3
1September 1, 2024 836 7 2
