«Геппі-енд»: смерть як відкрите питання
Кожен пристойний фільм має завершуватися геппі-ендом, оскільки глядач повинен вийти з кінозали задоволеним. Хороші хлопці отримають нагороду, а поганці — за заслугами. Сюжет нарешті розв'язується: передбачувано або несподівано — не має значення. Перед нами цілком зрозуміла картина: фільм сам відповів на власні питання (якщо уявити, що такі, звісно, були) — геппі-енд відбувся. Важко уявити щось більш нудне за подібне кіно.
Справжня «Любов» обривається тільки зі смертю, що й показав Ганеке. А далі — підведення підсумків: перехід у потойбіччя. Цим переходом і є остання картина великого режисера — «Геппі-енд». Це висновок, до якого приходить Ганеке після детального огляду свого об'єкта — огляду, що триває всю його фільмографію. І наскільки ж веселою вийшла його констатація!
Смерть як тіло, як дух і, зрештою, як Європа. Більше не може йти й мови про присмерк, про кризу або хворобу. Вже відсмеркало і відхворіло, і нині перед нами просто-напросто труп. А кожен труп постає перед нами як питання: що з цим робити, простіше — як бути?
Своїм «Геппі-ендом» Ганеке прощається із кіно. Проте не з глядачем. Йому режисер залишає найцінніше у спадок — відкрите питання. Ганеке залишає нам смерть як відкрите питання.
підписатися | наш сайт
10
3
1
1
1August 23, 2026 236 2
