Кохання належить двом. Якщо хтось один бере участь в романтичній історії, а інший є чи недосяжним об’єктом (іноді ці люди навіть незнайомі одне з одним) чи тим, на кого неможливо покластися (щезає, від нього неможливо чекати виконання зобов’язань та ін.), або коли один партнер сприймає себе і Ближнього як пару, а інший каже «Ні, ми друзі» або «Це Тетянка, моя знайома», то, ймовірніше, ми маємо справу із залежністю, яку може супроводжувати лімеренція, або сприйняттям травмівної ситуації, просоченою насильством, за кохання.
Якщо подивитися на запити людей, що звертаються до індивідуального терапевта,, то часто це проблема недосяжності Іншого, важкого кохання, болю, приниження і страждань у романтичних стосунках. Вони скаржаться на повторюваність схожих, як близнюки, історій з партнерами, які мають різні обличчя, імена і професії, але вчиняють так, нібито їх народила одна й та сама мама, або навчив один і той самий вчитель.
Важливим етапом на шляху до здорових стосунків є усвідомлення клієнтом того, що і як з ним відбувається.
Дослідження того, як людина прийшла до цієї точки власного життя, триватиме як мінімум декілька років, і слід пам’ятати, що дослідження проблеми зовсім не означає позбавлення цього дисфункційного патерну. Це означає розуміння і усвідомлення того, яким чином з’явився цей патерн, на які інтроєкти і батьківські конструкти клієнт спирається під час вибору партнера, як і в кого саме людина закохується фатальним чином, які у партнера є зваби і принади, а також які тригери і red flags вона може вчасно помітити і дистанціюватися від небезпечного для неї партнера або припинити це спілкування, поки воно не стало отруйним і руйнівним. Також добре було б дослідити, як формується самоповага клієнта, і, оскільки в більшості випадків, самооцінка людини є низькою, нам слід зосередитися на реставрації гідності людини, яка звернулася по допомогу.
Під час ведення терапевтичного дослідницького проєкту «Стосунки від замислу до занавісу» (2013-2014 рр.) вдалося виявити декілька важливих аспектів, які характеризують саме цю форму стосунків.
У любовно-залежних стосунках відбувається два характерні для уникнення близькості процеси.
1. Ілюзія того, що щастя не за горами. Партнер створює враження близького досягнення «раю», кажучи: «Ще трохи, і ти точно зробиш мене щасливим!». При цьому жодних інструкцій про те, як і що робити, немає. Партнер пасивний. Він може, щоправда, подавати далекі від диференціації сигнали, які часто супроводжуються імітацією переживань, але не справжніми переживаннями. Як відрізнити одне від одного? У разі імітації у вас виникне відчуття, що нема на що спертися, що відбувається якась підміна. Кордони партнера незрозумілі, невидимі, дифузні – як гірський туман, крізь який йдуть альпіністи. Ви можете відчувати, що вас підвішують на невидимий гак, на якому ви повинні чекати на вердикт. Ви будете змушені здогадуватись про потреби вашого супутника. Той їх не озвучує. Він мовчить або скаржиться.
Як було сказано вище, частина любовно-залежних стосунків має характер спів залежних і починається з бажання рятувати чи бути врятованим. Втілення всемогутньої ідеї про рятівництво може інвалідизувати іншу людину. Вона буде змушена стати менш творчою, втратити ініціативу, знизити рівень компетентності, зменшитися – щоб її було зручніше рятувати. Поруч перебуватиме партнер, який відчуває себе живим тільки за умов, коли він комусь потрібний. Не собі, а комусь. Тобто Ближній має вписатися в чужу фантазію про його недолугість, неспроможність і загальну нездатність організувати собі пристойне життя.
Рятівник має жити за двох, і володіти суперздібностями.
Ось діалог поважного чоловіка і групового ведучого:
- Я хочу, щоб прийшла жінка, готова пробитися крізь мою залізну броню захисту. В мене досконала броня. Я будував її змалечку. Тоді мені буде цікаво.
- Ти вимагаєш від жінки сил, які багато разів перевершують твої. Вона повинна бути Айрон Мейден, Залізною Дівою, щонайменше.
