Там, на галявині хлопчик зупинився, оглянув високі дерева та постукав горішками один об одний, так як вчив його дідо. Він казав, що мешканці лісу дуже чутливі до звуків, навіть шурхотіння трави та листя можуть розказати їм хто ж наближається до їхньої домівки.
Збіглись звірята по гостинці, весело та гамірно стало на галявині, і аж раптом настала тиша. Така холодна та в'язка, наче мамине тісто. Моторошно...
Звірята вмить розбіглись, наче їх щось налякало. Петрик не розумів в чому причина. Можливо якийсь необережний його рух міг злякати лісову малечу?
Хлопчик вже зібрався додому, як з дерева неочікувано зіскочила білочка та заступила йому дорогу. Вона викручувалась, стрибала та не давала зрушити хлопчику з місця, наче щось знала, але не могла все розказати. Петрик слухняно перечекав, а коли руда вертуля дозволила пройти, з острахом повертався додому. А там...
Там побувала Червона Буря на коні, що знесла все на своєму шляху.
Мама плакала ...
Важко жилось усім у селі, після Червоного лиха, яке спустошило все на своєму шляху. Настав великий голод.
В животі Петрика сильно стискало від пустоти, так нестерпно, що хотілось скрутитись калачиком, але треба було допомогти мамі в пошуках їжі. Хлопчик відшуковував корінці, запаси зерна в мишачих нірках, а коли все засипало снігом - настали найважчі дні.
Петрик весь час спав, аби витрачати менше сил, мама ледь пересувалась по хаті, щось бурмотіла, намагаючись підбадьорити сина. Вночі тихим голосом вона розказувала йому казки, бо саме в цю пору було найтяжче. Багато хто в селі на ранок вже не прокидався, тому Петрик із мамою, міцно обійнявшись, говорили і чекали сходу сонця.
Одна з маминих історій нагадала хлопчику про малих друзів із лісу: "А як там вони, напевно також голодують. Раніше я підгодовував їх, а тепер всі у скруті."
