Канада – ПАР
Плей-оф відкривав Лос-Анджелес – світова столиця ситкомів. Пілотний епізод знімали поспіхом. Попри коштовні декорації й костюми, виробництво було копійчаним. Актори кривлялися фальшиво, оператор – п'яний, та й узагалі сліпий. Найкумедніше настало після титрів. Режисер, зібравши в коло виконавців, з апломбом номінанта Еммі сповістив сердешних про скажений успіх. І нарік усіх героями країни. Закадровий сміх уже був вимкнений. Дарма.
Бразилія – Японія
Знову повела в рахунку. Знову проти фаворита. Знову програла. Знову драматично. Японці та матчі на виліт... Дуже смачний футбол, надто на контрасті з тим, що було в минулому абзаці. Анчелотті ж знову співав гімн. Знов не Італії.
Німеччина – Парагвай
Під кінець першого тайму в трансляції показали життєствердний рахунок зроблених передач: у Парагваю їх було на 4 менше, ніж зіграних у матчі хвилин. Далі стало ще ліпше – Парагвай забив. Карколомні спроби нервуса Наґельсманна зіпсувати настрій свідомому нейтральному споглядачу латиноамериканці терпіли стоїчно, а героїзм Ноєра в серії пенальті домножив на нуль Джонатан Та. Досі працюю над тим, аби, крім Альмірона, Енсісо та Санабрії, запам'ятати ще якісь прізвища парагвайців. До півфіналу вивчу.
Франція – Швеція
Колишні чемпіони світу виглядали як майбутні. Та все ж нумо вірити у краще.
Нідерланди – Марокко
Після матчу, чесне слово, забаг з'ясувати, чому не грав Браїм Діас. З'ясував, що Браїм Діас грав. Зовсім трохи – 76 хвилин. Рональд Куман – теж. У шахи. Поки не дозрів до нечуваного тактичного прийому: випустив двометрового нападника, аби той вигравав повітря. І той виграв. Але потім програв Ван Дейк. Укотре. А потім врятував Вербрюґґен. А потім Вербрюґґен не врятував. А потім... Шкода Ґакпо, коротше.
Мексика – Еквадор
«Ель Трі» давно навчили, що, наполовину або більшістю (як нині) обходячись без носіїв європейських регалій, постійно є вагомою силою. Щоб із нею впоратись, зазвичай треба бути грандом. Імпульс оскаженілої Ацтеки врешті зняв «прокляття п'ятого матчу». Він нарешті знову буде. Хотілося б і шостий.
Норвегія – Кот-д'Івуар
Коли Бастіан Швайнштайґер назвав футбол івуарійців дещо диким і тактично неграмотним, їхній тренер, подейкують, тяжко засмутився. І прогнозовано завів тужливу пісню про расизм. Проте вже в матчі з норвежцями його підопічні залюбки проілюстрували, що саме зокрема мав на увазі Швайні. Увага на скрін. Це початок 78-ї хвилини, рахунок був 1:1. Перспективна контратака африканців. Гравець із м'ячем замість того, аби очевидним пасом на хід вивести сам на сам вільного, свіжого і швидкісного Амада Діалло (це той, біля якого три конячі знаки питання), жахливою за думкою і виконанням передачею заганяє до бокової лінії змученого Ніколя Пепе, на якому й без того давно сконцентровані двоє захисників.
FootballDyvan
