"Україна від слова украсти" - говорила моя хрещена. Я не погоджувався, дитям був. Потім виріс.
Хрещена була звичайною україномовною жінкою з українського села. Знала Філарета. Чогось досягла в його парафії. Вона достатньо гостро дивилася на життя і не мала кумирів. Ми не були близькі, але дечому я в неї навчився, будучи дитям.
Дай злодіям незалежність - розкрадуть і розпродадуть всю країну. Бусифікація - фінальна стадія країни грабунку. Вони викрадатимуть самих себе з вулиць, звинувачуватимуть сусідів - поляків, угорців, та навіть власних сусідів по селу чи маршрутці... Зневажатимуть тих кого вчора обожнювали, бувши під їх канчуком чи кредитами, лише но ті послабляться.
Як тільки гроші в твоїй кишені закінчуються, злодії починають хамити, штрикати ножем під бік, їх маска щирості падає. Крадії ніколи не визнають власної провини. Вони звинуватять увесь світ, якщо той не дозволить собою живитись. Хамство, невихованість, нетолерантність, нетерпимість, дикунське знищення природи на кругляк і бурштин - ознака країни крадіїв.
Вони нетолерантні до віку і незахищених верств населення, інвалідів, пенсіонерів, не здатних про себе подбати, тому й дають їм жебрацькі виплати й пенсії. Злодій жадібний завжди! Він вовк, називаючий людину ресурсом, який треба грабувати, жерти, а коли ресурс закінчується - викинути на смітник. Тому їх пенсіонери риються помийками, а мафія з її працездатною обслугою їздить на Тесла курортами Буковелі. І там це століттями, така бо духовна сутність розбійника. Поганому українському танцору створити Швейцарію - 500 років заважає фаберже.
Розбійницьких ватаг у світі вистачає. Для захисту потрібно хоча б не красти у самого себе, не пиляти гілку під ногами, інакше настане день і ту гілку кинуть у піч, разом із поламаним павшим...
Був у мене шеф один, крав у своїх же підлеглих гроші, видані замовниками на об'єкти та зарплати. Шеф привласнював усе, будучи ненажерою. Коли бізнесмен у Європі брав кілька процентів прибутку, цей український пан вимагав 50% від запланованих договором коштів - особисто собі. Зарплати не сплачувались по півроку, далі урізались. А потім шеф звинувачував звичайних інженерів, таких як я, у катастрофі бюджету. Хамив. Звільняв невдоволених. Паралельно виводив гроші в банки Європи, забираючи з фірми через наших бухгалтерів, навіть не соромлячись консультуватися з юристами щодо процедури виведення - при нас. Підпиши папірець про нерозголошення й сиди слухай раб, хамло, чернь!
"Робочих треба п...ть і є...ть" - казав він такий тост своїм замам на корпоративах, глузливо поглядуючи на колектив. І всі утирались, прицмокували - дякуємо пане за Мудрість!
Шеф був шаленим патріотом України - носив вишиванку, давав гроші на Майдан, розмовляв українською, народився на західній, зятька в АТО послав за убд, бо дуже хотів у Верховну кРаду попасти. До слова - роботяги наші, важко працюючі, самі влаштовували перед кабінетом головного мінімайдани, не маючи коштів прокормити родини, хоча через фірму проганялися мільйони щомісяця, коли ще долар був по 8. Потім їх родини розпадалися, а шефова квітла! Стояли такі нарядні, торжествені, щасливі, у білих вишиванках, фотографіями у рамках, на столі з червоного дерева крадія. Україна їм багато дала. Люди втрачали сім'ї, а патріот будував ресторан. Він був шанованим українською громадою, тою самою яку він руйнував і це шокувало мене! Складалося враження що всіх це влаштовує, подобається людям, і варто повстати проти - тебе заклюють ті кого ти захищав. Щось не так з мізками тамтешніх людей... Глобально, логіка певно така ж як із фірмою злодія - "країна рідна, отож моя! Отож беру що зможу, поза мораллю. У себе ж красти неможливо, все належить мені. А кращий із крадіїв - автоматично шанований між злодійської громади. Лідер соціального опг!".
Я не прогнувся, не змовчав, коли бос через своїх шістьорок почав ричати на мене. Я озвучив вголос - те що він і так знав. Бос усе почув і мене виперли. Виплюнув мені на прощання - "незамінних нема".
