Final Destination: як уникнути простоїв
Нагадуємо учасникам ринку про вимогу, яка діяла ще з 2023 року, але про яку частина зі зрозумілих причин встигла забути. Зараз, коли частина обсягів пішла на Дунай і транзитом через сусідні країни, дотримання вимоги знову стало актуальним — і вже створює реальні затримки при оформленні.
В чому суть
Між Україною та сусідніми країнами ЄС діє механізм двостороннього ліцензування експорту окремих сільськогосподарських товарів. Щоб випустити вантаж, митниця зобов'язана внести до системи кінцевий пункт призначення — final destination. Поле обов'язкове, і воно проходить наскрізь через усі відвантажувальні документи: митну декларацію, транзитну декларацію, коносамент.
Проблема в тому, як система читає це поле. Формулювання на кшталт «Constanta, to transit» вона не сприймає — слово «transit» просто ігнорується. Системі потрібна кінцева країна. Щойно митниця вписує «Румунія, Констанца», спрацьовує автоматичне блокування: оформлення зупиняється, і від вас вимагають ліцензію. За законодавством її отримання може зайняти від 10 до 30 днів.
Для вантажу, який уже стоїть під навантаженням, це означає простій.
Звертаємо увагу, що проблема стосується тих вантажів, які будуть йти в накопичення у державі, яка має з нами ліцензійні угоди. Наприклад, це стосується пшениці, що відправляється баржами на Констанцу або кукурудзи, яка прямує вагонами на польські порти. Це не стосується випадків, коли транзит відбувається напряму через згадані країни — наприклад, проблема не поширюється на ріпак, який прямує потягом через Польщу до заводу в Німеччині.
Що робити
Наразі робочим варіантом є вказання кінцевим пунктом призначення країну ЄС, на які не поширюється ліцензування. У нашому нещодавньому кейсі з баржами на Констанцу питання вирішилося тим, що в документах зазначили Іспанію. Покупця це влаштувало, вантаж пішов.
Важливо
Домовляйтеся про це з покупцем заздалегідь. Найкращий варіант — щоб фінальний пункт призначення був прописаний безпосередньо в контракті. Так, на момент підписання він може бути умовним, і згодом покупець цілком може змінити напрямок. Але без цієї позиції ви просто не замитните товар.
Будьте готові пояснити вимогу покупцеві. Іноземці часто реагують на неї з подивом: вони купують невеликими партіями, поступово накопичують обсяги під судно і до моменту відвантаження можуть десять разів змінити рішення куди воно вирушить. Фіксувати destination наперед для них виглядає ненормально. Тому варто одразу проговорити, що це формальність українського митного оформлення, а не зобов'язання щодо фактичного маршруту.
Який пункт обирати
Якщо ви вказуєте певну країну ЄС, а вантаж зрештою піде до іншої країни ЄС, покупцеві доведеться внести зміни до транзитної декларації Т1. Це незручність, але процедура робоча і питання наразі вирішується.
Якщо ж ви вкажете, наприклад, Алжир, а товар потім поїде до Італії, оформити Т1 уже не вийде. Саме тому за замовчуванням логічніше ставити європейський пункт — так у покупця залишається відкрите вікно на транзитну декларацію.
Якщо покупець від початку везе товар за межі ЄС — до Алжиру, Тунісу, Індонезії тощо, питання не виникає взагалі: транзитна декларація Т1 йому не потрібна. Тож ідея з вказанням країни ЄС, на яку не поширюється ліцензування, наразі працює в усіх випадках.
Головне
Плануєте відправку транзитом через сусідні країни? Вимагайте від покупця фінальний пункт призначення до того, як товар стане під навантаження. Це п'ять хвилин розмови на етапі контракту проти потенційно місяця простою, якщо про це забути.
