У боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України 2 квітня 2026 року поблизу населеного пункту Новопавлівка Дніпропетровської області загинув солдат Едуард Голяк - оператор БПЛА 42-ї окремої механізованої бригади імені Героя України Валерія Гудзя.
Едуард народився 30 листопада 1982 року в Авдіївці - місті, яке від самого початку стало для нього більше, ніж просто місцем на карті. Тут він зробив свої перші кроки, пішов до школи №5, тут дорослішав, навчався, мріяв і поступово вибудовував власний шлях. Після школи була армія, потім - технікум, навчання в Донецькому університеті. Крок за кроком він здобував освіту, професію, досвід, але найважливіше - вчився бути людиною, на яку можна покластися.
Його професійний шлях теж був нерозривно пов’язаний з Авдіївкою. Едуард працював на двох великих підприємствах міста - Авдіївському коксохімічному заводі та Заводі металоконструкцій. На АКХЗ він виріс до начальника дільниці. Це була робота, яка вимагала не лише знань і досвіду, а й уміння відповідати за людей та результат.
26 квітня 2014 року в житті Едуарда з’явилася ще одна важлива сторінка. Він одружився з Яною, вчителькою з Авдіївки. Від першого шлюбу чоловік вже виховував доньку Юлію. Разом з дружиною Яною ростили сина Захара та доньку Альбіну, облаштовували свій дім і просто жили своїм щасливим життям - тим самим звичайним життям, яке сьогодні для багатьох українських родин стало найдорожчим спогадом.
Навіть коли війна прийшла безпосередньо до Авдіївки, Едуард не поспішав залишати місто. До останнього він залишався там, продовжував працювати на коксохімі і тримався за свою землю та звичне життя.
Новим прихистком для родини став Ужгород. Тут діти продовжили навчання: Захар пішов до школи, Альбіна - до академії мистецтв. Едуард також повернувся до роботи - працював на заводах «Конвектор» та «Турбогаз».
19 серпня 2025 року Едуард долучився до лав Збройних Сил України. Став оператором безпілотних літальних апаратів. Людина, яка все життя відповідала за свою роботу і тих, хто був поруч, тепер відповідала за значно більше. Він дивився в небо, щоб ворог не зміг дістатися тих, кого він любив.
2 квітня 2026 року біля Новопавлівки на Дніпропетровщині його життя обірвалося. Едуард загинув під час виконання бойового завдання, захищаючи населений пункт. До останнього залишився вірним військовій присязі, українському народові та своєму обов’язку - боронити Україну, її Свободу і Незалежність.
У нього залишились троє дітей, дружина, сестра і матір.
Дружина Яна згадує його не лише як воїна, а насамперед як свого чоловіка, батька їхніх дітей - людину, якою він був у щоденному житті:
«Мій чоловік дуже любив свою родину. Він цінував свою роботу, оберігав своїх дітей. Хотів захищати Батьківщину, щоб його дітки спали спокійно. Він був дуже веселий. Чесний - це найголовніше. Самовідданий. Ніколи не хотів, щоб у когось було щось погане. Як чоловік він був дуже красивий, відданий своїй родині. Усі якості, які можуть бути в чоловікові, були йому притаманні».
Сестра Едуарда Ірина запам’ятала брата світлою чуйною людиною, оптимістом:
«Він завжди посміхався, мав дуже яскравий і неповторний характер. Едік був неймовірно енергійний - здавалося, що його внутрішня "батарейка" ніколи не розряджається. Брат був дуже допитливий, цікавився геть усім на світі й часто міняв хобі, але любов до рибалки та землі ніколи не змінювалася. Дуже любив вирощувати городину. Навіть мешкаючи з сім'єю в орендованій квартирі в Ужгороді, на балконі в горщику посіяв квіти, огірки, помідори. Мріяв про свій власний будинок з великим городом і господарством. Едік дуже любив своїх дітей. Хочеться задзвонити до нього, поділитися новинами, щось розповісти про нашу маму, взнати, як у нього справи. Він був, є і буде завжди з нами...».
Для Авдіївки він назавжди залишиться одним із тих, хто своїми руками будував життя цього міста, людиною, чиє ім’я тепер стало частиною його історії. А для України - воїном, який віддав найдорожче за її Свободу і Незалежність.
Едуарда Голяка поховали в Ужгороді, на Алеї Слави кладовища «Кальварія».
Вічна пам’ять Герою!
