Є одна маленька, трохи нафталінова притча про Ходжу Насреддіна, яка, якщо її злегка струсити свіжим поглядом, раптом перестає бути олдскульною й стає напрочуд актуальною. Ось вона.
Про те, як Насреддін ходив до лазні
Насреддін вирішив скупатися в турецькій лазні. Оскільки був одягнений у лахміття, банщики дали йому старий таз і недогризок мила. Виходячи, Насреддін вручив здивованим банщикам золоту монету.
Наступного дня, чудово вбраний, Насреддін знову з’явився в лазні, де йому, звісно, надали найкращий прийом. Після купання він дав банщикам найдрібнішу монету й сказав:
«Це — за минулий раз, а золото ви отримали за сьогодні».
І щоб трохи освіжити цю притчу, пропоную уявити себе в цій історії на місці не Ходжі, а банщика. А в образі Ходжі побачити не стільки людину, скільки самі життєві обставини.
Ось життя дає шанс, але ти дивишся на нього зверхньо — і що це за шанс такий? І дієш абияк… Але все для тебе ніби обертається якнайкраще, життя ніби не помічає твоєї недбалої абияковості.
Але відчуття боргу лишається. І десь потім міркуєш собі: треба схаменутися й постаратися, коли буде наступний шанс. І ось він — цей шанс. Ти вже такий розумний і дбайливий, а тут тобі — тримайте рахунок за попередні провтики.
А за теперішню старанність, як з’ясувалося, вже розрахувалися.
Тоді.
Коли ти не дуже старався.
44
4
3
3
1December 19, 2025 588 10
