В одній — жарти, футболки з написом про «київський режим», сміх Зеленського й Арахамії перед американськими переговірниками. Можливо, хтось у цій компанії вважає це вдалим гумором чи способом розрядити атмосферу. Але збоку виглядає дивно. Особливо коли країна четвертий з половиною рік живе у війні, а ці кадри бачать люди, які давно забули, що таке нормальна ніч без тривоги.
Бо є й інша Україна. Та, де мами серед ночі тягнуть дітей у підвали й метро. Де після ударів горять склади, магазини залишаються без товару, люди — без квартир, підприємства — без можливості працювати. Де за кілька хвилин можна втратити дім, роботу, бізнес, а іноді й найдорожчих людей.
І от коли ці дві реальності ставиш поруч, стає не смішно.
Я не знаю, що саме хотіли показати американцям цією футболкою. Впевненість? Самоіронію? Політичний тролінг? Але в момент, коли країна платить таку ціну, дуже легко перейти межу між гумором і повною відірваністю від того, чим живуть мільйони українців.
Особливо коли паралельно ми знову просимо у світу гроші, зброю, підтримку і переконуємо партнерів, що ситуація критична. Так, вона критична. І саме тому від людей на найвищих посадах хочеться бачити не шоу, а відчуття масштабу того, що відбувається.
Бо мир, економіка, робочі місця, власне виробництво зброї, нормальне життя — це не щось, що можна нескінченно відкладати «на після війни». Держава має боротися за це вже зараз.
Колись нам обіцяли: «Прийде весна — саджати будемо».
Весен відтоді було вже багато.
А слова Шевченка, написані майже два століття тому, часом звучать моторошно сучасно:
«Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають».
Оперативні новини Тернопільщини | 📈Реклама та співпраця | 👍Зарядити канал
