На картку зайшла сума, яку вона чекала два тижні. Це були хороші гроші. Нормальні, зароблені, чесні гроші.
Але вона не посміхнулася.
Вона, навіть, не відклала телефон, щоб просто випити кави.
Замість цього вона одразу відкрила нотатки й почала пальцем перераховувати обов'язкові витрати. Навчання дитини, закрити рахунок, відкласти "на всяк випадок", віддати дрібний борг...
І через п'ять хвилин від тієї суми в її уяві залишалася якась мізерна дрібниця.
"Я постійно відчуваю, що мені не вистачає, сказала вона мені пізніше. - Навіть, коли вони є. Я просто не можу розслабитися".
Знаєте, що тут найцікавіше?
Вона щиро вважала, що її проблема - це бідність. Або брак дисципліни. Або те, що вона "не вміє правильно розпоряджатися доходом".
Але, коли ми подивилися глибше, виявилося інше.
Для її нервової системи гроші так і не стали ресурсом для життя. Вони залишилися щитом.
Коли щит трохи менший, ніж уявна загроза - охоплює паніка.
Коли щит більший - виникає страх його втратити.
І виходить замкнене коло: скільки б не приходило на рахунок, всередині продовжує жити маленька тривожна частина, яка твердить: 'Це ненадовго. Скоро все закінчиться. Не розслабляйся".
Жінка не просто "економить" чи "рахує кожну гривню".
Для неї:
гроші = безпека;витрата = втрата контролю;контроль = єдиний спосіб знизити тривогу.І поки ця склейка живе всередині, жодне збільшення доходу не принесе довгоочікуваного спокою. Бо змінюються цифри на картці, а реакція тіла залишається старою.
А, що ви відчуваєте в перші 10 секунд, коли вам на рахунок приходять гроші?
Радість чи автоматичне бажання все проконтролювати?
