Спілкуємось з фронтовим побратимом. Він щойно звільнився зі служби, його ще трясе від тилових реалій. Говоримо про перші дні в тилу, й приходимо до висновку, що одним із інформаційно-психологічних симптомів ПТСР є масштабування:
- явище, коли постраждалий якісь окремі тригерні випадки масштабує на місто, країну.
Хтось відвернувся і виявив цим неповагу, - країна не поважає військових;
Побачив нехуденьких гарно вбраних чоловіків призовного віку за горнятками кави в кафе, - весь Київ просиджує по кафешках і ТЦК його не бере.
Можна ще наводити приклади, але, я думаю, тенденцію ви і так зрозуміли. Добре, що мій побратим визнає свій ПТСР і дуже адекватно реагує на такі наші розмови.
А скільки бійців реагують інакше: масштабують одиничні випадки до рівня "завжди" і "всюди", а потім ловлять інформаційні чіпи на тригерну тему?
18
6December 14, 2025 542 2
