Про тренерство і дозвіл бути тренером/кінологом/будь-ким Певний час… — собачий контент — TG.ME

Про тренерство і дозвіл бути тренером/кінологом/будь-ким Певний час тому в укр спільноті було багато обговорень на тему "всі кому не лінь тренери з аджи". Потім була схожа історія з фрізбі. Та і загалом така ситуація була з кінологією - кожен другий кінолог/зоопсихолог. Мене такі обговорення задівали. Як мене задівали і плітки, доходячі до мене про те, як це я дозволяю собі бути тренером. Тож я вирішила покрутити цю тему в голові, винесла її на обговорення в психотерапію. І вирішила все це підсумувати цим текстом. Хто дав мені дозвіл бути кінологом? Перш за все собі його дала я - на жаль чи на щастя кінологія нерегульована наразі галузь діяльності. Немає жодних законодавчих вимог до кінологів і в силу ситуації в державі я не думаю, що найближчі 5-10 років до вирішення цього питання у когось дійдуть руки. Тому за законом я не маю мати якусь ліцензію на роботу кінологом. За законом я маю дотримуватись певних правил поводження з тваринами, а це входить в мою особисту етику. Тому як є. Так, у нас є КСУ і в них є навчання, проте воно конфліктує з моїм баченням навчання і я не хочу витрачати свій час і гроші, підтримуючи організацію, цінності якої кардинально відрізняються від моїх. Потім дозвіл бути кінологом мені дала моя колега, яку я поважаю і до якої я прийшла за порадою і благословінням, щоб почати практику - Марія Батченко. Це була і є людина, думку якої я ціную в професійному контексті. І не лише, але. Далі важливим фактором був результат моїх клієнтів. З похибкою на те, що хтось відпадає після 1 зустрічі, хтось не виконує рекомендації через особисті обставини і тд. Але я оцінювала фідбек загальний по палаті і звірялась з колегами, думці яких довіряю, чи у них схожа ситуація? Я не приховую від своїх клієнтів хто я і на якій стадії власного розвитку я знаходжусь. З якими темами я маю досвід, а де його недостатньо. Я не приховую від всіх людей, які займаються у мене фрізбі, що я не призерка ніяких європейських змагань. І не зважаючи на це, вони обирають мене як свою тренерку. Коли я принесла до психотерапевта запит про те, а хто дав мені дозвіл, вона класно сказала - чий дозвіл тобі треба? Піди і спитай у цих людей. А думку/критику/пліткування всіх інших можна ігнорувати. Я можу піймати себе на думці, що якомусь кінологу недостатньо досвіду, щоб бути кінологом. Але це моя думка, а хтось інший може вважати, що для нього як для клієнта цього досвіду достатньо. І він має на це право. Люди мають право обирати, за різними критеріями в тому числі: досвід, індивідуальність, ціна тощо тощо. Іноді задіває, що обирають не мене. Але це не причина знецінити іншого колегу. Це причина покрутити і подумати над тим, що ховається в цьому задіванні. Може, там щось цікаве. А загалом варто давати людям жити їх життя як вони хочуть. Вчитись на своїх помилках, проживати свій досвід. І працювати зі своєю фрустрацію з приводу того, що хтось живе не так, як нам би хотілось, щоб він жив.