Тільки побачив цікаве питання під нашим подкастом із Михайлом (BasketMoves) в ютубіЧерез три тижні вже пізно відписувати туди, але питання дійсно потребує відповіді. Можливо, автор і тут є :)
Перше до Єгора: якщо він вважає Кені Аткінсона тренером молодих, то виходить що і Марк Дайно це тренер не для перемоги в NBA. Кажу це чисто з риторики про те, що є тренери для молодих, а є тренери для перемог. А отже Дейно і ОКС це не про перемогу в NBA.
Давайте розберемося для початку, хто такі головні тренери в НБА. В лізі баскетболістів головний тренер - це радше проектний менеджер, який має бути в центрі процесу і налагоджувати роботу працівників різних відділів так, щоб і вони були задоволені, і у керівництва питань не було. Як не парадоксально, такі люди не обов'язково мають бути майстрами малювати схеми на планшеті чи робити іншу "суто тренерську" роботу. Для цього існує тренерський штаб, де є фахівці з атаки, захисту, тактики, розвитку гравців і всього іншого. В наш час, з сучасною системою освіти та технологіями, нестачі кваліфікованих кадрів немає взагалі. Завдання ж ГОЛОВНОГО тренера - налагодити процес між вузькими спеціалістами, гравцями і фронт-офісом.
Чи можете ви с ходу сказати, яка фірмова тактика у Поповича? Його команди були найшвидшими і найповільнішими в лізі, грали у дві башти і стояли біля витоків триочкового баскетболу. Чи той же Споельстра? Чи Лю? Або, наприклад, Д'Ентоні. Думаю, хтось одразу скаже, що тут якраз все просто, "8 секунд або менше" і все таке. Але його Рокетс були страшно повільними, грали від ізоляцій Гардена, до яких додалися пік-н-ролли Пола, які змінилися різким пришвидшенням гри з Вестрбуком. Тому що все насправді просто - дійсно класний тренер бере те, що є в його розпорядженні, витискаючи з цього максимум. Прости господи, Ріверс досі актуальний в цій лізі виключно через те, що він чудово усвідомлює цю істину, кожного разу збираючи суперзірковий штаб асистентів. Дійсно крутий коуч ще вміє в критичних ситуаціях ще не тупити, але це вже опціонально, Док так то залишається чемпіоном НБА (на спині Тібодо, що теж вписується в тему розмови).
Проблема в тому, що не всі молоді тренери знають і розуміють суть цього секрету. Ось ті самі вузькопрофільні фахівці, коли працюють в штабі іншого наставника, часто думають "ну от дадуть мені команді - і там я всім покажу свій фірмовий баскетбол, втілю всі свою революційні ідеї, які зроблять мене легендою". І це дійсно працює в молодих командах, коли у тебе в ростері збірна вчорашніх студентів, для яких ти 100-відсотковий авторитет і які готові вмирати заради того, щоб вписатися в твою схему.
Так було з Аткінсоном в Брукліні, коли йому довірили команді, зібрані з гівна та палок, виписавши карт-бланш робити все, що хочется без оглядки на результати. Він роками вибудовував СВОЮ команду і досяг піку з виходом в плей-оф, коли були Расселл, Дінвідді та ЛеВерт.
Що трапилося далі ви всі знаєте. Ми говоримо про Бруклін, але він не унікальний. Майже будь-яка команда на певному етапі досягає моменту переходу на наступний рівень. І тут вже або тутешні зірки перестають відчувати себе школярами серед дорослих, або зі сторони залучаються вже сформовані зірки. На цьому етапі далеко не всі тренери відстрелюють, що вони вони вже не царі в цій команді і треба вмикати его-менеджмент. Аткінсон на цьому згорів, коли пішов в радикальну відмову від зміни власних принципів заради адаптації під зіркові потреби. І це саме його провал, тому що Ірвінг, Дюрант чи Джордан (той, що ДеАндре) - це відомі величини, всі ми знаємо, чого від них очікувати. Це як потяг, на який ти можеш або застрибнути і спробувати проникнути в кабіну та скерувати - або встати на шляху і намагатися розвернути в потрібному тобі напрямку.
Як відомо, Кенні цей потяг переїхав та не помітив.
Символічно, що він після цього повернувся працювати асистентом і кілька років не міг знайти роботу, хоча спливав в кандидатах ледь не на кожну вакантну посаду.
