Половина з вас, певно, і не знає, що це таке, бо протокол майже мертвий. Та десь після пʼяти розрядів деплоя інфраструктури ми побачили пульс!
Як це все працює? Насправді DC++ — це назва клієнтської програми, а сам протокол називається ADC (Advanced Direct Connect). Це гібридний протокол: має бути щонайменше один хаб, до якого підʼєднуються клієнти. Хаб забезпечує фічі на кшталт текстового чату, пошуку файлів, моніторингу підʼєднаних клієнтів тощо. Для передачі файлів клієнти звʼязуються один з одним через P2P.
Останні можуть працювати в активному або пасивному режимі. Для успішного обміну принаймні один клієнт має бути активним. Активні клієнти можуть приймати зʼєднання зовні, а пасивні можуть їх лише ініціювати. Та завдяки тому, що вони обидва підʼєднані до хабу, це не проблема. Якщо активний хоче щось стягнути з пасивного, то він каже про це хабу, той передає пасивному, а той вже сам ініціює зʼєднання, щоб з нього щось стягнули.
Ще в ADC (порівняно з DC) додали хешування файлів + підтримку TLS.
Для звʼязку самих мереж вирішили використовувати Tailscale. Проблема була в тому, що в моїй тейл-мережі вже 30+ вузлів, а у другана взагалі kubernetes-кластер зі своєю моташкою, і нікому з нас не хотілося надто це переналаштовувати чисто під цей випадок. Ми перебрали купу різних топологій, і щоразу впиралися то в якісь обмеження самого Tailscale, то ще в щось. (Думатимете, що питати на співбесідах по System Design, згадайте цей допис — кращого не знайдете, їй-богу). Врешті зупинилися на окремій спільній мережі з певними додатковими нюансами (якщо захочете, розповім детальніше) — запрацювало!
Дві наші головні помилки:
1. Ми зробили низку припущень, на базі котрих ми кинулися щось будувати, бо «ну, звучить збс» і «та хулі там», але згодом припущення виявлялися хибними: врешті час вже витрачений, а токени спалені. Тож порада: не намагатися перестрибнути декілька кроків, а почати реально з найбазовіших штук і переконатися, що вони працюють. Ніби по декілька десятків років досвіду в кожного, а робили як новачки якісь
2. Своєрідне продовження попереднього пункту: ми за звичкою бахнули одразу ACL, де все закрутили, і полірнули файрволами — компи наче в одній мережі, але пакети не біжуть
Пішли від зворотного: тимчасово дозволили взагалі все, а далі почали закручувати. Тут допомогла можливість писати тести в тейлскейловому ACL — можна одразу прописати, хто до кого мусить ходити, а далі прибирати права.Що маємо в результаті: окрема повністю незалежна й закрита від зовнішнього світу мережа, в якій є лише наші DC-клієнти та хаб. Можемо обмінюватися файлами за пів тисячі кілометрів один від одного по шифрованому каналу. Можемо вибирати, які файли шарити і які качати з яким пріоритетом, з підтримкою дозавантаження. Можемо слати у вбудованому убогому чаті келих пива в ASCII. Єдина залежність на чужу інфраструктуру — це координатор Tailscale, який за бажання можна замінити на власний Headscale.
А ваші сучасні технології так можуть?
