Це історія, яку я декілька разів чув від свого друга Стівена. Він… — Книжкова жаба

Книжкова жаба@BookfrogUA · 10.6K subscribers Open in TelegramOpen

Це історія, яку я декілька разів чув від свого друга Стівена. Він обожнює розповідати її, хоча на його місці я б тримав її у таємниці.

«Ми були в Німеччині, на якомусь літературному фестивалі. Після презентації сиділи в холі готелю — Харукі, я і ще кілька людей, яких тепер уже немає сенсу згадувати.

До мене підійшов якийсь чоловік. Непримітний. Светр, окуляри, ноутбук під пахвою.

— Містере Кінг, я розкрив секрет літератури.

Я підняв голову від склянки.

— Вітаю.

— Я написав промпт для штучного інтелекту. Він створює геніальний роман за дванадцять хвилин.

— Так. Так.

— Ви не вірите.

— Чому ж. Я щодня вірю в щось нове.

— Назвіть тему. Будь-яку. Якщо роман буде гірший за ваші, я заплачу п’ятсот доларів.

Я подивився на Харукі.

Гроші є гроші.

Ми піднялися до мого номера й замкнули двері. Чоловік поставив ноутбук на стіл. Я продиктував: маленьке американське містечко, зниклі діти, старий будинок і зло, яке прокидається кожні двадцять сім років.

Чоловік увів свій промпт.

Рівно через дванадцять хвилин роман був готовий.

Я прочитав першу сторінку. Потім другу. На третій відклав склянку. На п’ятій попросив усіх не розмовляти.

За годину я дочитав і довго дивився у вікно.

— Непогано, — сказав нарешті.

Я завжди кажу “непогано”, коли хочу когось убити.

Тоді взявся Харукі. Він замовив самотнього чоловіка, кішку, висохлий колодязь, джазову платівку і двох жінок, одна з яких, можливо, існує лише уві сні.

Дванадцять хвилин.

Харукі читав мовчки. На середині попросив віскі. Наприкінці — ще одне.

— Він навіть пояснив кішку, — сказав Харукі.

Це було серйозно.

Ми викликали Умберто.

Може, вирішили ми, це лише вправна компіляція. Статистичний фокус. Машина переставляє знайомі слова, а нам здається, що між ними виникає сенс.

Умберто з'явився у халаті. Він був не в гуморі.

— Що сталося?

— Цей чоловік розкрив секрет літератури.

— Знову?

Йому пояснили.

Умберто сів до ноутбука і продиктував: середньовічний монастир, таємна бібліотека, загублена книга Арістотеля, серія вбивств і суперечка про те, чи сміявся Христос.

— Цього досить? — запитав чоловік.

— Для поганого письменника — забагато. Для доброго — побачимо.

Через дванадцять хвилин роман був готовий.

Умберто читав найдовше. Повертався до попередніх розділів, робив нотатки на серветках, двічі перевіряв цитати латиною.

Нарешті закрив ноутбук.

— Усе правильно, — сказав він. — Навіть помилки зроблено навмисно.

У номері стало тихо.

Перед нами сидів чоловік, який одним промптом міг залишити без роботи всіх письменників світу. Йому не потрібні були роки, редактори, аванси, алкоголь, розлучення, депресія і ранкове відчуття, що вчора ти написав суцільне лайно.

Йому були потрібні дванадцять хвилин.

— Я хочу опублікувати промпт у відкритому доступі, — сказав він. — Література має належати людству.

Я повільно поставив склянку на стіл.

Харукі перестав усміхатися.

Умберто зачинив вікно.

Троє найкращих людей у бізнесі. І якийсь ідіот вирішив зруйнувати бізнес.

Мені невідомо, чим усе закінчилося, бо я блював у ванні номера.

Умберто і Харукі потім не хотіли нічого розповідати.

Але, схоже, всі питання вирішили якудза з мафією». (с) Максим Голубєв

Підписатися на Книжкову жабу

t.me/BookfrogUA/889 Translate