Згідно з результатами – 52.5% проголосувавших не підтримали пропозицію поновити перемовини про вступ до Євросоюзу. Перемовини які були призупинені в 2013 році через незгоду острівʼян з квотами на вилов риби передбачених Спільною рибальською політикою ЄС. В 2015 році заявку було відкликано.
Серед головних противників працівники риболовецької галузі та правоцентристські політичні сили. Вони виступають категорично проти втрати національного суверенітету, особливо в питаннях контролю над власними природними ресурсами та економічною зоною.
З іншого боку партію прихильників ЄС очолює соціал-демократичний альянс, частина великого бізнесу, проєвропейськи налаштоване міське населення та молодь. Їхня основна мотивація – економічна стабільність, бажання перейти на євро для уникнення коливань курсу ісландської крони, а також зниження процентних ставок.
Спільна рибальська політика ЄС передбачає рівний доступ усіх країн-членів до європейських вод і суворе квотування вилову. Для Ісландії, де риба і морепродукти історично є основою експорту (40%) та важливою складовою економіки (12% ВВП та 5% зайнятості), це означало б втрату монополії на вилов і допуск великих флотилій Нідерландів та Іспанії до своїх вод. Більш того рішення про те, скільки риби можна виловлювати біля берегів острова, ухвалювалися б у Брюсселі, а не в Рейк'явіку. Саме тому контроль над власними ресурсами для ісландців виявився важливішим за економічні бонуси від вступу до ЄС. І більш того на острові функціонує одна з останніх китобійних промисловостей у Світі, заборонена в Євросоюзі.
Свого часу Ісландія навіть виграла «Тріскові війни» проти Великобританії використавши свій важіль впливу на військову базу США на острові. Базу яка контролювала Фареро-Ісландський прохід, відстежуючи переміщення радянських атомних підводних човнів в Атлантиці, збереження якої для США було важливішим за інтереси британської рибної промисловості. Під тиском Вашингтона Лондон був змушений капітулювати і визнати 200-мильну економічну зону Ісландії (а розпочалося все з 3 миль, цифра в 200 миль пізніше ляже в основу Конвенції ООН з морського права).
За час, що минув після розриву ЄС встиг провести реформу Спільної рибальської політики. Посиливши вимоги щодо встановлення квот на вилов які тепер привʼязані до здатності популяції риби відновлюватися природним шляхом. І взявши курс на скорочення надлишкового рибальського флоту та більш активного позбавлення субсидій рибалок які не виконують правила. За останні 10 років флот скоротився на майже 14% (за даними Євростату). При цьому частину рішень щодо правил вилову Брюссель передав на місця щоб краще адаптувати їх до специфіки регіональних морських басейнів.
Цей референдум міг би стати початком довгого та складного процесу перемовин. Однак, навіть втомлені від фактичної ізольованості власної економіки рибалки не допомогли, один з яких ще й ветеран «Тріскових війн» в інтервʼю Reuters заявив, що планує голосувати за, щоб «побачити, якої угоди можна досягти», але відмовиться від фінального вступу, якщо Брюссель вимагатиме контролю над ісландськими водами. І звісно навіть агресивна риторика Трампа, який пару разів плутаючи Гренландію з Ісландією або ні – заявляв про потребу мати острів в складі США не переконала острівʼян.
Ісландія вже глибоко інтегрована в економіку ЄС через Європейську економічну зону (ЄЕЗ) та Шенгенську угоду, тому процес її вступу міг би відбутися набагато швидше, ніж для інших країн-кандидатів. У квітні єврокомісар з питань рибальства заявив, що у Спільній рибальській політиці «безумовно є простір для гнучкості» і що можливі винятки з правил стануть предметом переговорів з Ісландією.
На сьогодні ці перспективи залишаються закритими. Зміна геополітичного ландшафту виявилася недостатньою для того щоб переконати острівʼян піти на поступки щодо своєї риби та відновити свій шлях до Європи. І ЄС не продемострував достатніх прагматичних поступок переможцям «Тріскових війн» для укріплення своїх позицій на Півночі.
Європа завжди поруч
