Київ. Київщина.
Понівечені будинки.
Люди, які більше не прокинуться.
Поранені діти. Матері в сльозах. Тиша після вибухів, яка кричить сильніше за сирени.
Імперія, збудована на кістках, знову показує своє справжнє обличчя — порожнє, спустошене, жорстоке. Вона не несе життя. Вона несе смерть, руїну і біль. Її сила — у страху, її «велич» — у чужих могилах.
Катам здається, що ракети стирають правду.
Вбивцям здається, що кров можна сховати під брехнею.
Але Бог усе бачить.
Він бачить кожну зруйновану оселю.
Кожну сльозу.
Кожне забране життя.
І кожне серце, яке наказувало вбивати.
Ми вистоїмо.
Бо Україна — це не бетон і не стіни.
Україна — це люди, які навіть після найтемнішої ночі залишаються людьми.
Світла пам’ять загиблим.
Сили пораненим.
І вічна ганьба катам.
47
9May 24, 2026 1.1K 2 7
